Море. Комусь мріяти, комусь гратися з теплими хвилями. А от я ніколи не знав точно... А ось у жовтні, наприклад, — у жовтні — є море? А якщо воно в жовтні існує, то яке воно? Який має запах? А якого кольору в жовтні хвилі?
А хто заважає дізнатися? І не варто чекати сумних приводів із фільму «Достукатися до небес». Там, в історії про смертельно хворих людей говорили: «На небі тільки й розмов, що про море і про захід сонця. Там говорять про те, як до біса здорово спостерігати за величезною вогненною кулею, як вона тане у хвилях... і ледве видиме світло, немов від свічки, горить десь у глибині...»
Тільки море хочеться побачити живим і побачити його справжнє. Не для купання людей, спітнілих від літа, не для листівок із бутафорськими якорями, а просто море. Потяги, відвезете? Де по карті море? Де по карті багато моря і куди ходять потяги?
Є! Неймовірне місце, на ім'я Кароліно-Бугаз. І чудовий потяг «Київ-Ізмаїл». Ніч живеш у поїзді, вранці, зі світанком, ти біля моря. Цілий день на морі! Що потрібно ще? А ввечері — на зворотний потяг, відсипатися і згадувати. Придумано!
Неймовірно класна, на мій погляд, ідея була презентована доньці так мальовничо, що самому захотілося ще більше. Але донька — сучасна невипиваюча дівчина 15 років, яка море любить, а жовтень — вже не так сильно. При цьому вона примудряється падати навіть із нижніх полиць плацкартних вагонів, надаючи перевагу не плацкарті, а зручним кріслам американських меблевиків із Boieing і Airbus.
Тож участь доньки обмежилася нагадуванням поточного місяця року і побажанням удачі.
Сайт «Укрзалізниці» порадував чіткістю роботи і цілком демократичними цінами. Плацартний квиток «Київ — Кароліно-Бугаз», з постіллю і одним напоєм коштує 152 гривні (~$6). Виїзд із Києва - 17:40 і вранці ти вже на морі, потяг за графіком прибуває о 05:57. Зворотний квиток із напоєм і постіллю мені обійшовся 161 гривню. Виїзд назад о 22:15, о 09:43 ти вже в Києві. Напоєм, до речі, можна обрати чай, каву, кавовий напій або мінеральну воду.
Варто уточнити, що це ціни повних квитків, тож виходить, що в жовтні 2018 року студенти за менш ніж 300 гривень ($11) можуть поїхати на море удвох із Києва туди і назад. На цілий день на море! Адже можна ще заощадити, якщо відмовитися від постілі — економія буде в 30 гривень на кожному квитку, якщо відмовитися від напою в квитку — ще 8 гривень економії. До речі, окріп у вагоні безкоштовний, хоч як би хмурився провідник.
Електронні квитки купуються через сайт «Укрзалізниці» без складнощів. Усе чітко й логічно, спасибі програмістам. Прогноз погоди обіцяв у Кароліно-Бугазі сонечко, для подорожі наодинці — мінімум речей у малий рюкзак — зручно і на плечах нести, і під голову як подушку в потязі.
Щастить мені на хороших людей. І в житті, і в подорожах.
Маршрутка зупинилася при в'їзді в Київ. Мужичок по сусідству: «Чого сидиш — ти ж казав, що тобі на Житомирській потрібно виходити, щоб на метро? Чого зіваєш — приїхали, виходь!».
Дякую тобі, мужик!
Іду по метро, на «Вокзальній» — хтось уважно дивиться з вагону... Дівчина, дуже гарна. Киває, вітається. Учениця. Приємно, дякую!
Вокзал, перон, привітна провідниця, потяг.
Сусідка по плацкарту, жінка у віці, смикає чисту і білу постіль у руках і чомусь до мене: «Слухай, от цікаво, де вони так добре все це перуть».
13 жовтня, у вагоні тепло, можна влягтися просто у футболці під простирадлом, ковдрою навіть не вкриваючись. Пів ночі читаю з мобільного Славу Се, благо, акумулятор смартфону можна не економити, донька видала місткий банк енергії. Вранці будить провідниця: «Скоро Кароліно-Бугаз, вам же туди потрібно?» А я ось лежу і думаю, а воно мені взагалі треба? Але потяг уже зупиняється.
Виходжу, одразу згадується Блок. «Ніч, вулиця, ліхтар, аптека». У моєму випадку ще вітер і дубак-колотун. Станція — маленький полустанок із тьмяним ліхтарем. Куди йти — незрозуміло. Темрява. Добре, що з мого вагона вийшли хлопець із дівчиною. Із закоханими легко говорити, вони світлі. А ще їх анітрохи не здивувало запитання о шостій ранку «Панове, ви не знаєте, випадково, де тут море? Я на нього подивитися приїхав, тепер непогано б зрозуміти куди йти». Дівчина розсміялася: «Ну, ми такі не одні». Мені показали рукою в потрібний бік і сказали слухати. Дійсно, з півстанку було чутно море. «Ідіть на звук» — порадили мені.
Подякувавши ще одним приємним людям, що зустрілися мені на шляху, пішов, увімкнув на телефоні для підстраховки топографічний навігатор. Ця чудова програма поводилася як професійний комп'ютерник, багато крутила стрілками напрямків, мудрувала, толку від того мало, а куди йти — все одно незрозуміло. Тож «іти на звук» було головним орієнтиром, тим паче, що вулички освітлювалися, зустрічні собаки були допитливі, але неагресивні, а у «Vita Nostra» Дяченки давно написали, що в таких місцях обов'язково має бути «вулиця, що веде до моря».
Іду, шум і вітер усе сильніші, пісок, пісок... І тут із темряви - МОРЕ! Галасливе, неспокійне, штормове. Неймовірне відчуття — ночі, порожнього піщаного берегу, шуму, вітру і моря, яке починає прокидатися. Змінюється колір неба над морем, дедалі більше, дедалі яскравіше і ось — з моря виходить сонце... І хочеться і запам'ятати, і нафоткати, і повірити, що ти ось доїхав і це побачив. І тепер ти вже точно відчуваєш, що тобі це потрібно — бачити, як із жовтневого моря вибирається сонце. А ти мерзнеш на вітрі й не можеш відірватися.
Неймовірне відчуття.
Ну а далі потрібно було якось облаштовувати своє життя на березі, бо до 22-ї години в тебе домівкою буде тільки його відрізок, абсолютно, до речі, невідомої довжини. Тоді, сніданок і в дорогу. Проблема ще в тому, що на такому холоді страшенно хочеться їсти, закінчувалася вода, а йти в селище шукати магазини зовсім не хотілося.
Подорож берегом має, як з'ясувалося, свої особливості. Якщо йти по сухому піску, то ноги грузнуть і йти важко. Якщо йти по воді, то можна легко втопитися. Виходить, що найзручніше йти по кромці сирого піску, але неясно, як довго це витримають кросівки. Жити цілий день холодної осені в розваленому або мокрому взутті — радість сумнівна. На щастя, тут все обійшлося, доля, кажуть, вельми прихильна до зовсім різних сортів ненормальних.
Заручившись мовчазною згодою рюкзака, було ухвалено рішення йти наліво за принципом «а там видно буде».
Чудова штука — просто йти берегом моря. Та ще в шумний час. Море було неспокійне, шум, вітер. А ти просто йдеш... Ліворуч поодаль — будинки, а праворуч — море. І сонечко все вище. Кілька кілометрів я так пройшов, зустрівши кількох людей. Підійшов до рибалки, розговорилися. Рибалку звали Володя, я за кілька хвилин дізнався море цікавого про риб, які тут мешкають, і про те, що я правильно приїхав до моря. За кілька хвилин на пустельному березі у мене склалося відчуття, що я Володю знаю багато років, просто давно не бачилися. Погулявши ще кілька кілометрів, відпочивши і знову неодноразово замерзнувши, я вирушив у зворотний шлях, сонечко вже піднялося, стало трохи тепліше, вже іноді й капюшон можна було зняти. Шикарна штука все ж таки — шкіряна куртка — вона не продувається. Просто йти, мовчати і слухати — чудове заняття. Володя, знову мене побачивши, запросив до себе додому, де вони з мамою поповнили мої запаси води, навантажили в рюкзак яблук, груш, винограду. Розповіли про море, видали ще ракушок рапана в подарунок, сказавши, що якщо буде потрібно, щоб їм дзвонив. Потім вони мені ще протягом дня дзвонили, звали на обід. І наступного дня дзвонили, запитували, як я доїхав додому. І звали в гості. Щастить мені на хороших людей.
А день на морі, мій цілий день на морі видався чудовим. Море не заспокоїлося, шуміло весь день. Берегом гуляли люди. Небагато і різні. Поодинці, парами, групами. Хтось ходив задумливо, десь випивали. Картинки з життя були строкатими. Наприклад, дівчина купається в морі в купальнику, її купання на телефон знімає хлопець, який стоїть, як і я, в куртці. Родина відпочиває в купальниках біля намету, тут же кайтсерфери в гідрокостюмах метушаться неспокійним морем, одному з них я допоміг зі стартом, тому вдалося потримати в руках цей його парашут — диво, що рветься в небо.
Хто скучить у такій подорожі за цивілізацією, на багатокілометровому піщаному пляжі працює мобільний інтернет, бачив тих, хто гуляє в навушниках. Сам так пробував, чудово, наприклад, сидіти на піску і слухати в чверть гучності улюблену музику, а в три чверті — море.
І запах. Неймовірно, — цілий день так дихати — морем.
А ввечері, на полустанку «Кароліно-Бугаз» так само слухати море і чекати на потяг. У якому теж є своя радість — тепло. Коли можна нарешті роздягнутися, укласти під голову куртку, кофту, рюкзак, згорнутися клубком і заснути під неймовірний мікс у голові, з шуму хвиль, вітру, стуку коліс та улюбленої музики в плеєрі.
І трохи фоток, в пам'ять про день на морі.